Нажмите "Enter", чтобы перейти к контенту

«Нічого не знаю, в графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків!»


«Нічого не знаю, в графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків!»

Через три роки після розлучення я раптом став батьком двох новонароджених хлопчиків. Сам винен, офіційно розлучатися треба було! Але виявилося, це на щастя.

З Ольгою ми були одружені десять років. У нас було дві дочки-погодки, Карина і Дарина. Все ніби, як у людей: вдень робота, ввечері сім’я, але тільки ось щось наша мама стала частенько затримуватися десь. То до подруги зайде, то в магазині черга, то на роботі завал. Зрештою донесли мені «добрі» люди, що у Ольги є коханець. Джерело.

Я, природно, не став тягнути і пред’явив їй претензії. Ольга тут же почала оборону, а найкраща оборона, як відомо – напад. Їй було мало уваги з мого боку, вона перестала відчувати себе жінкою, побут «з’їдав» весь її час, а дочки, дочки взагалі, виявляється, любили тільки мене. Ну покричали і заявила, що йде до коханця. І пішла, по-справжньому пішла, залишивши дівчаток зі мною.

Карина і Дарина спершу довго не могли зрозуміти куди мама поділася, але потім звикли. Мені тут саме по роботі запропонували в інше місто переїхати, нову філію очолити, ну я і погодився. Ми з дочками почали збиратися, все сталося дуже скоро, тому їдучи, я не встиг розлучитися з Ольгою офіційно.

На новому робочому місці я познайомився з гарною жінкою. Анастасія була моєю ровесницею і теж ростила одна двох дочок. Не довго думаючи, ми з’їхалися і стали жити однією великою сім’єю. Наші діти були майже одного віку, вечорами вдома стояв постійний шум: дівчата то весело грали всі разом, але навпаки щось ділили, цілий дитячий сад, їй Богу! Ми з Анастасією не могли натішитися на дівчат, але в таємниці намагалися на спільного сина, проте, щось не виходило.

На момент дивного дзвінка, ми з Анастасією прожили разом два роки і вже зневірилися народити сина. Ну, не дано, будемо ростити дівчат. Так ось про дзвінок.

За номером на мобільному я відразу зрозумів, що дзвонять зі стаціонарного телефону мого рідного міста:

– Миколо Петровичу?

– Так, слухаю Вас.

– У мене для Вас погана новина. Ваша дружина Ольга Павлівна, на жаль, так і не вийшла з кoми і сьогодні помepла. Приїжджайте за дітьми, їх завтра виписують, а що робити далі з приводу Ольги Павлівни ми Вам завтра і пояснимо.

– Це жарт? Я не бачив Ольгу Павлівну три роки і наші з нею діти зараз поруч зі мною.

– Нічого не знаю, в графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків!

На тому кінці дроту поклали трубку. Збентежений, я перевірив номер телефону, з якого дзвонили, через інтернет: це був, дійсно, наш міський пoлoговий будинок.

Анастасія дивилася на мене великими очима і теж не розуміла, що відбувається, всю розмову вона чула. Ми швидко зібралися, відвезли дівчаток до бабусі з дідусем і вирушили з’ясовувати що ж там сталося з моєю колишньою.

У пoлoгового будинку ми зустріли подругу Ольги. Вона то і розповіла нам про те, що коханець кинув мою колишню дружину відразу після того, як вона повідомила йому про дитину. Вaгiтність проходила у Ольги важко, двійня як-не-як, а в кінці взагалі сталося щось зовсім погане.

Дітей врятували відразу, а ось їхня мати впала в кoму і через кілька днів її не стало. Близнюків потрібно було реєструвати після народження, а мати не могла в такому стані повідомити актуальних даних, тому їх записали відповідно до даних РАЦСу, в яких я все ще значився її чоловіком, автоматично стаючи батьком дітей.

Подруга Ольги в сльозах, розповівши все це, пообіцяла допомогти в разі чого, і пішла додому, а Анастасія стояла поруч зі мною і чомусь сильно-сильно стискала мою руку.

– Настю, ти чого?

– Коль, ми заберемо їх собі, правда?

Було видно, що Анастасія щосили ховає радість і посмішку.

– Кого? Близнюків?

– Так, так, так. Ну, будь ласка! А раптом у нас свої так ніколи не вийдуть, а це цілих два, готових.

– Настю, це не іграшки якісь, щоб так про них … я не знаю.

– Коль, ну, я серйозно! А дівчата то як зрадіють! Твоїм так і зовсім вони наполовину кpoвні брати. Ну, Коль.

Коротше, я не зміг встояти я. Забрали ми близнюків, Ольгу Павлівну проводили в останню путь, як годиться.

Дівчата верещали від радості, що ми їм братиків привезли і все дивувалися, як це вони у мами Насті животика то не помітили!