Нажмите "Enter", чтобы перейти к контенту

Баба Люба втратила всю рідню – доньку, сина і онука. Але через рік тиші неочікувано задзвонив телефот – це був Пашка


Баба Люба втратила всю рідню – доньку, сина і онука. Але через рік тиші неочікувано задзвонив телефот – це був Пашка

– Доброго ранку сонечко! Най, най кращого. – мама сіла до мене на краєчок ліжка і погладила по голові. – Який же ти у мене вже дорослий. Практично дорослий чоловік. З днем ​​народження, Пашенько. Джерело.

Мама поцілувала мене в щоку і поклала на груди коробку.

– Спасибки – я поцілував її у відповідь і вона вийшла з кімнати.

Сьогодні 17 червня та мені виповнилося 17 років. Розгорнувши упаковку я підстрибнув на ліжку. Новий наворочений телефон. Про таке я навіть і не мріяв! Два тижні тому на пробіжці в парку я втратив свій. А два тижні без зв’язку в нашому світі просто якийсь кошмар. Тепер потрібно відновити всі номери і віддзвонитися друзям.

– Паш, бабуся дзвонила – пролунав голос мами з кухні – вона тобі додзвонитися на старий номер не змогла. Передзвони їй.

– Добре мам, зараз.

Розібравшись з телефоном я почав по пам’яті набирати номер бабусі

** *** 7158 чи 5871? Все таки 7158. Трубка. Виклик пішов …

Любов Сергіївна доживала віку в старенькому будиночку на краю села.

– Уже 80 років скоро виповниться. Для чого живу? Нікому не потрібна. Василя, чоловіка, вже 10 років як Бог покликав. А рік тому дочка, зять і п’ятнадцятирічний онук Пашенька загuнули в автомобільній катacтрофі, – баба Люба як зазвичай розмовляла сама з собою, – для чого живу? Кому потрібна? Ні сім’ї. Ні рідні. Сусіди радять в місто перебратися, від дочки квартира там залишилася. Велика, трикімнатна.

Тільки що мені там одній сидіти. На людей тільки з балкона і подивишся. А тут повітря. Курочки. Сусіди знову ж, майже рідні, все життя пліч-о-пліч живемо. Ні. Помиpaти треба на рідній лавці. Стара я вже місце проживання змінювати.

На столі задзвонив телефон. Подарунок дочки. Любов Сергіївна по звичк заряджала апарат, хоча дзвонити їй було нікому. Ось уже рік як мовчав, а тут раптом задзвонив. Номер якийсь невідомий.

– Алло

– Бабулько, привіт! – пролунало в трубці. – Пробач, що не дзвонив давно. Це тепер мій новий номер. Я старий десь втратив. Мама сказала щоб я тобі подзвонив, а то ти хвилюєшся.

Любов Сергіївна притиснула руку до грудей і сіла на диван. Щось там, в грудях защеміло.

-Пашенька, онучок, це ти? – прошепотіла бліднучи баба Люба.

– Звичайно я! Хто ж ще? – Продовжувала віщати трубка – Ба, прости що ніяк до тебе доїхати не можу. Все намагаюся, стараюсь. І весь час щось заважає.

– Пашенько, онучок, як ти там? – вже ридала в телефон Любов Сергіївна. – Я вже до вас зібралася. Так кіт Барсик тримає. Старий він вже. Кому без мене тут потрібен буде?

-Ба, не плач. У мене тут іспити. Як здам і визначуся куди мені вступати, так відразу до тебе на цілий місяць. Так скучив за твоїми пиріжків. Ти там тримайся.

– Пашенько, квіточку мій. Дякую що зміг зателефонувати. Якщо зможеш, подзвони ще – продовжувала ридати бабуся.

– Ба, ну ти чого? Хочеш щодня дзвонити буду? У мене тепер такий тариф хороший. Тобі дзвоню безкоштовно.

– Батьки там як?

– Як в раю! Мені здається вони переживають другий медовий місяць. Все бабулько, мені час. Завтра подзвоню. Цілу. Бувай!

У трубці почувся тиша. Любов Сергіївна піднялася. Підійшла до ікони і перехрестилася тремтячою рукою. А потім вирушила в магазин. Муки треба купити. І дріжджів. А як правда відпустять. Залишилося два тижні. В очах баби Люби запалилися іскри життя.

Пашка натиснув відбій. Дивна якась бабуся сьогодні. З днем ​​народження не привітала. Плакала. Здає напевно бабуся. Треба і правда кожен день їй дзвонити. Старенька вона вже. Скоро 60 років.

Два тижні пролетіли як один день. Павло здавав іспити. Щовечора дзвонив бабусі і за розкладом розмовляв з нею. Розповідав про іспити. Про випускний. Бабуся, яка раніше любила повчати онука, тепер все більше мовчала і тільки зітхала.

– Мам, я прийшов! – Павло пройшов у ванну вимити руки.

З кухні пролунав незадоволений голос мами.

– Паш, ми все розуміємо, що ти завантажений. Що у тебе іспити і вступ. Але ти можеш знайти хвилину і зателефонувати бабусі? Вона у нас одна залишилася. Вона дзвонить мені і скаржиться що ти її забув.

– Отетеріти! – Пашка зайшов на кухню. – Ма, я їй щодня дзвоню. Давай зараз при тобі подзвоню і поговоримо втрьох.

Павло набрав бабусин номер, збережений в телефоні.

– Алло! Ольгоа Віталіївноа! Поясніть мені і моїй матері, дружині Вашого сина, чому Ви говорите, що я Вам не дзвоню?

– Пашенько, пробач мене стару. Я на третій день зрозуміла, що ти помилився номером. Ну не змогла я тобі зізнатися. І відмовитися хоча б від ілюзії щастя. Від ілюзії що моя сім’я жива.

Через тиждень баба Люба пекла пироги. А Пашка з батьками їхав у село, знайомитися з новою бабусею.

Автор – Таша Лукінова