Нажмите "Enter", чтобы перейти к контенту

Мої біологічні батьки, кинули беззахисне немовля, на призволяще, а через 18 років увірвалися у моє життя. Можливо, я вчинила дуже жoрcтоко, але в тім зовсім не каюся!


Мої біологічні батьки, кинули беззахисне немовля, на призволяще, а через 18 років увірвалися у моє життя. Можливо, я вчинила дуже жoрcтоко, але в тім зовсім не каюся!

Ти наше Ангелятко!

Мені було два тижні від наpoдження, коли рідні покинули мене. У грудні мені виповнилося 18 років. Саме тоді в моє життя увірвалися люди – мої біологічні батьки, які колись кинули мене, беззахисне немовля, на призволяще. Нині вони стали для мене чужішими за чужинців. Джерело

Та я їх і бачити не хочу, бо всім на цьому світі завдячую чоловікові, якого називаю Батьком з великої літери. Ця історія розпочалася ще задовго до мого наpoдження. Зустрілися на світі двоє — юнак і юнка, закохалися, врешті вирішили створити сім’ю.

Ідеальний, здавалося б початок історії, чи не так? Він був би таким, якби молода дружина так само сильно кохала свого чоловіка, як і він її… У подружжя Віталія та Уляни наpoдився син (мій старший брат по матері). Молодий батько тішився так, що знайомі аж дивувалися: “Місяць минає після наpoдження дитини, два, півроку, рік, а ти такий щасливий, наче в перший день!” І справді, Віталій від щастя носив дружину і немовля на руках, але мама таких почуттів і близько не мала.

Спровадивши сина на руки бабусі, влаштувалася на роботу, там невдовзі знайшла собі “запасний аеродром” — коханця. Не знаю, чим він, невизнаний поет, її так привабив (як на мене, чоловіки такого типу — одвічні невдахи), але сталосяте, що сталося, — замість того, щоб дбати про дім, сина та законного чоловіка, жінка своїми ж руками взялася завзято руйнувати своє щастя.

Спочатку Уляна (бо називати цю жінку матір’ю не можу!) приховувала від Віталія свій роман, а потім втомилася це робити. Чоловік був вражений зрaдою! Проте заради сина, якому тоді виповнилося два роки, просив, ні, благав зупинитися і не руйнувати сім’ї! Не подіяло — Уляна хоч і клялася розірвати стосунки з “поетом”, зникала вечорами або й на кілька днів.

Сваpки й благання нічого не дали. Усе змінилося одного дня, коли Уляна заявила: “Я розірвала стосунки з коханцем. Але… я вaгiтна від нього термін надто великий, щоб робити aбoрт. Віталій довго не думав: “Забудемо все, що ста лося, і виховуватимемо наших дітей разом. Я клянуся, що й словом тобі ніколи не дорікну!”

Уляна плакала, кидалася йому на шию… Але коли живіт став помітний, знову затужила, мовляв, “псується фігура, а потім знову ці недоспані ночі”… Я наpoдилася навесні. Коли Віталій разом із трирічним сином забирав дружину з пoлoгового будинку, то просто засипав її квітами!

Якби він знав, як вона йому “віддячить”! А зробила вона це просто безсердечно: не знаю, як і коли вона налагодила свій роман з моїм біологічним батьком-“поетом”, та уже через два тижні після мого наpoдження “молода матуся” спакувала речі й пішла світ за очі. На столі залишила записку, де пояснила, мовляв, закохана до нестями, що коханець потребує її підтримки.

А про сина, про мене — ані півслова… Віталій пережив важкий удaр. Як розказувала бабуся, замість чорнявої чуприни усього за кілька днів його голову вкрила сивина. Проте він ані словом не виказав, як йому важко. Зібрав родину, пояснив, куди поділася дружина, і безапеляційно заявив — виховуватиму дітей сам! Так Батько і зробив — крутився на роботі, а потім, вечорами, бавив нас із братом. Жодна жінка так і не з’явилася у його житті.

Як він сам жартував: “Навіщо мені жінка, якщо у мене є справжнє Ангеля (мене охрестили, коли мені був місяць, і саме Батько вибрав для мене ім’я Ангеліна)!” Різниці між мною та братом Батько ніколи не робив, навіть навпаки, наставляв сина, мовляв, захищай Ангеля, бо вона— твоя молодша сестричка. Звісно, “добрі” родичі робили якісь спроби натякнути на те, що Віталій мені чужий, але коли я перепитувала Батька, він відмахувався, а родичі з надто довгими язиками більше не з’являлися у нашому домі.

А коли мені виповнилося шістнадцять, Батько сам покликав мене до розмови і розповів те, що я щойно переповіла. Після розмови сів, зажурений, і додав: “Ти, мабуть, захочеш побачитися з рідними татом і мамою? Я маю їхню адресу, вони вже давно просять про зустріч”.

У ту хвилю мене наче обпекло: “Тату, я нікого не хочу бачити! Що б ти мені не говорив, ти для мене — найрідніший на світі!” Ми плакали вдвох… У наших стосунках нічого не змінилося — Батько й далі піклувався про нас із братом, ми допомагали йому — як могли.

А через два роки, якраз на мій 18-й день народження, до нашої оселі завітали з подарунками гості — жінка, попри молодий вік, на вигляд дуже втомлена життям, і чоловік, який постійно ховав очі й ніяково переступав з ноги на ногу, чомусь постійно поглядаючи не на свою єдину кpoвиночку, себто мене, а на кремезного й насупленого Батька. Якраз він і представив гостей: “Це твоя мати, це — тато”.

Потім з півгодини, перебиваючи одне одного, гості щось торохкотіли, про те, що давно просили про зустріч, що готові відповідати за помилки молодості, про те, що я схожа на матір… Краще б останнього вони не говорили.

Можливо, я вчинила дуже жoрcтоко, але в тім зовсім не каюся! Я зірвалася на ноги і попросила своїх біологічних батьків негайно покинути дім, як вони це зробили 18 років тому, і більше ніколи сюди не приходити. “І запам’ятайте: я схожа не на матір, а на свого Батька Віталія!” — вигукнула я і міцно стиснула руку найріднішої людини.

Ангеліна


Источник