Нажмите "Enter", чтобы перейти к контенту

Остап Дроздов: Дорогі мої співвітчизники, лишіться того ровера. Ми не вміємо робити революцій.. Аби судити Революцію, треба..


Остап Дроздов: Дорогі мої співвітчизники, лишіться того ровера. Ми не вміємо робити революцій.. Аби судити Революцію, треба..

То все-таки роковини чи річниця?

Аби судити Революцію, треба дивитися не на те, що ми мали до неї – а на те, що ми маємо після неї.

Пише https://prefiksblog.co.ua

З білбордів на мене дивиться обіцяночка “вдвічі зменшу ціну на газ» від людини, яка уклала газові угоди з путіним в інтересах путіна і чи не найвищою ціною в Європі.

Гасло «Мова!Віра!Армія!» промовляє людина, яка вдома спілкується російською, має приватну капличку московського патріархату, а свого старшого сина сховала у парламенті за депутатським мандатом.

Слоган «Наші» належить істоті, яка на їхні гроші може за тиждень створити телеканал із найновішим обладнанням. «Час справедливості» – постреволюційній країні каже політик із вилами, що цілофракційно сидить на зарплаті в найбагатшої людини цієї самої пост-революційної країни.

«За життя» – волає рабінович (термін) до люмпен-пролетаріату, віддавши бойку (термін) своїх бабульок за символічні 20 лямів.

«Українська мова, кіно, пісня» – нагадує про себе лисий шрек, про якого вже всі забули.

«Мир і спокій» – обіцяють вишки бойка.

Медведчук – у публічній політиці.

Одіозні регіонали жирують далі.

На загал маємо країну, яка пройшла блискучий шлях від незалежності до злиденності.

Це – якась інша реальність. Вона є відповіддю на запитання про роковини. Жодна революція не має сенсу, якщо вона не засновує нову реальність.

Дорогі мої співвітчизники, лишіться того ровера. Ми не вміємо робити революцій. Наш максимум – це дострокова зміна влади методом рокіровки. Оголосити ворогом нашу монструальну Державу – слабо. Послати на три букви весь істеблішмент останніх 15 років – слабо. Впровадити нові правила функціонування для всіх без винятку сфер життя – слабо. Бойкотувати вибори, знаючи всю програшність їхніх правил – рука не підніметься. А якщо вже й бавитися в цю рулетку, то домовитися про висунення єдиного кандидата від контр-системних кіл – це взагалі космос.

Ми так і не зрозуміли, що Революція – це докорінне перезаснування, а не фасадна косметологія. Або не хочемо, або не можемо, або два в одному. З нетерпінням чекаю найближчих виборів, аби електоральні каліки вкотре поховали останні жевринки надії на бодай якийсь здоровий глузд, бодай якийсь.

Мене часто не розуміють, думаючи, що я зумисне сію песимізм і пропагую рукоопускання. Якраз навпаки. Я апелюю до тих, хто так само бачить попереду тупик, красиво ілюмінований гірляндами. Назад – ні в якому разі. Вперед – значить нікуди. А рейки тут одні. Твої дії?

Зійти з поїзда.

Плюнути на тих, кому подобається швидкість замкнутого кола.
Лишити в спокої калік, помішаних на своїх юлях, олежиках, петрах тощо.

Перестати підігрувати.

І зосередитися на маленькому, але якісному прошарку тих, кого я любовно називаю притомними.
Вони тому й притомні, що чудово розуміють марність своїх зусиль. Це не апатія. Не розчарування. Не опущені руки. Не втеча від відповідальності (як може здатися на перший погляд).

Це – тонке розуміння моменту, що ні, не зараз. Ні, ще зарано. Ще не почують. Зарано.

Притомні не налякані і не розчавлені – вони просто хочуть зрозуміти час, в якому живуть. Вони мусять оцінити масштаби всенародного отупіння. Вони мусять озирнутися навколо, аби прорахувати кількість безмозглих зомбі з бюлетенями в черепній коробці. Притомні мусять пустити сигнал для собі подібних, аби прикинути, скільки нас і як далеко ми розкидані.

Притомні теж люди, і їх так само болить їхня країна. Просто вони не бачать механізму свого застосування. Оцього слова «Перезаснування» (суть Революції) бояться верхи і не здатні осмислити низи. Я змирився з тим, що перезаснування не буде. Буде декоративна підрихтовка монстра і саботаж дійсно глибинних реформ. Будуть ще не одні карнавальні вибори – і всі вони ще більше укріплять маразм як норму (нічого страшного, це не вперше). І тому:

Зійти з поїзда. Плюнути.

Берегти себе. Регулярно подавати сигнал.

Зайнятися змінами не глобальними, а коло себе, на рівні витягнутої руки.

Героїчно перечекати цей колективний сон розуму.

Не піддатися на шизу й примітивщину.

Демонструвати щодня свою притомність і відверто глузувати з непритомних.

Зневажати. Гавкати. Крити матом.

Тролити і стібатися. Висміювати електоральних калік.

Тримати безпечну відстань. Дратувати собою.

Затрахати систему до такого рівня, щоб не було шкода. Хитати її знизу.

Самоорганізовуватися в мікро-середовища буйних і помішаних.

Не метати бісер. Нічого не метати.

Пильно стежити за країною. Нічому не дивуватися. Любити її як жертву.

Перед притомними не стоїть завдання перемогти. Стоїть завдання – зберегтися. І просто бути. Бути щодня в усіх сферах, на всіх рівнях, проявлятися нізвідки і з радістю шкодити, робити збитки, шмагати ту дурновату систему, як тільки можна.

З великого ми вже починали. Нуль на масу. Не виходить. Значить, треба з малого.

Ostap Drozdov