Нажмите "Enter", чтобы перейти к контенту

Історія кожного овоча на вашому столі. Ви не повірите, звідки прийшли огірки!


Історія кожного овоча на вашому столі. Ви не повірите, звідки прийшли огірки!

Історія овочів починається на світанку сучасного людства, коли мисливці-збирачі покинули Африку і почали заселяти всю планету. Культивувати корисні рослини людина почала дуже давно, ще в кам’яному віці. Спочатку люди збирали те, що давала природа та що можна було з`їсти – плоди, листя, насіння.

Потім стали зберігати окремі види дерев, кущів, трав, які давали їм їжу. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди почали сіяти насіння корисних рослин і збирати урожай.

Мимоволі стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами – адже вони відбирали рослини з смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями. Загалом, всі овочеві рослини мають свою багатовікову історію.

Ось деякі з них:

Картопля

Картопля з’явилася в Європі порівняно недавно – в 1565 році. Її привезли іспанські моряки з Південної Америки.

Довгим був шлях цієї культури до нашого столу. Спочатку її вирощували в садах як декоративну рослину, потім варили варення з зелених ягід і лише потім стали вживати в їжу коренеплоди. Але і в 1800 році в Європі картопля була ще такою рідкістю, що її дарували одне одному на свята.

Перша спроба поширення нової культури була невдалою. Селяни не знали здатності рослини утворювати бульби і використовували в їжу насіннєві ягоди, що призводило до масових отруєнь. Тому навіть в 1830-1840-х роках траплялися «картопляні бунти» – селян примушували садити коренеплід, який ті називали «чортовим яблуком».

Поступово картопля завойовувала нові території і на сьогодні її вирощують навіть за Полярним колом!

Помідори

Батьківщина помідорів – та сама Південна Америка. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах.

Вважається, що помідори в Європу були завезені іспанцями в середині XVI століття. Довгий час в європейських країнах вони сприймалися за декоративну рослину. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії їх вирощували в оранжереях серед рідкісних квітів.

До початку XIX століття овоч в Європі був неїстівним, а в Америці – смертельно отруйним. Відомий випадок, коли ним хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після «отруєння» прожив ще багато років і став першим президентом США.

Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем.

Морква

Морква – найдавніший коренеплід, який людство використовує вже 4 тисячі років. Морква була відома древнім грекам і древнім римлянам.

Культивування цієї рослини тривало і в Середньовіччі. Вона була почесною стравою при дворі імператора Карла Великого. Але аж до XVI століття вважалася делікатесом.

Лише в XVII столітті європейці почали розводити її повсюдно і тоді ж був виведений один з кращих її сортів – каротель. В цей же час з’явилися соуси з моркви, які до цього дня вважаються делікатесними у німців і французів.

Часник

Часник, також як і цибуля, використовувався ще в Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: ним годували будівельників, які споруджували цю піраміду. З незапам’ятних часів часник вирощується і в Китаї. У китайській абетці ієрогліф, що позначає часник – один з найдавніших.

У Стародавній Греції його охоче вирощували, але в повсякденний раціон не вводили, адже часниковий запах вважався вкрай неприємним, який ображав почуття богів.

У Стародавньому Римі часник вживали вільні громадяни, яких зараховували до бідноти. Від римлян він перейшов до середньовічної Європи. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив в ньому джерело здоров’я.

Цибуля

Цибулю з давніх-давен культивували єгиптяни, у яких вона користувалась загальною любов’ю. У Стародавній Греції цибуля вважалась священною рослиною: цибулина сприймалася як символ будови Всесвіту.

На святах в честь бога Пана – захисника лісів і полів – його скульптурні зображення обсипалися цибулею. Однак багаті городяни в Стародавній Греції вважали непристойним вживати цей овоч в їжу через стійкий різкий запах.

Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її споживали люди всіх титулів і станів, щодня з’їдаючи порцію овоча. Щоб уникнути неприємного запаху, цибулю заїдали листям петрушки і волоськими горіхами.

Від римлян рослина перейшла до давніх німців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами плоду прикрашали героїв, які відзначилися в боях. В Іспанії та Португалії цибуля досі складає істотний компонент щоденного раціону.

Квасоля

Перша згадка про квасолю зустрічається в древніх китайських літописах, що відносяться до 2800 року до нашої ери. У ті далекі часи китайці варили квасолю з рисом, як це тепер роблять в Індії, Японії, Кореї і на Філіппінських островах.

Квасоля була відома і древнім римлянам. З неї готували відомий на той час косметичний засіб, що замінював римлянам пудру. На їхню думку, він чудово освіжає шкіру і розгладжує зморшки.

В Америці індіанці з давніх часів вирощували рослину і використовували її в їжу. Після відкриття Америки страви з цього продукту почали готуватися в Європі.

З Америки прийшли в Європу і декоративні види квасолі, плоди яких цілком їстівні. Декоративну культуру вирощують в садах як красиво квітучу, химерну рослину, що в’ється.

Огірки

Батьківщиною огірка вважають Індію, де дотепер зустрічається один з його диких видів. В Індії огірок почали вживати в їжу щонайменше за 3000 років до нашої ери.

Зображення овоча на жертовних столах зустрічаються на пам’ятниках древніх єгиптян і доводять, що і вони знали та любили цей овоч. У храмі Дахірель-Барс пофарбовані в зелений колір огірки зображені разом з виноградом. А в Греції за часів Гомера навіть існувало місто Сікіон – «місто огірків».

Стародавні римляни цілий рік вирощували ці овочі в теплицях і солили їх в діжках. Уже в глибокій давнині огірковий сік зарекомендував себе як незамінний косметичний засіб, що очищає і захищає шкіру. Товчене огіркове насіння домішували до пудри, розтовчений огірок застосовували для розгладження зморшок.

Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, культивувати цей продукт почали слов’яни. А від них овоч потрапив до німців.

Червоний перець

Батьківщиною червоного перцю прийнято вважати тропічну частину Америки. У Перу в древніх похованнях виявлені плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували його як священну рослину.

Досі в зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте в дикому вигляді.

Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Колумб. Судячи із записів, які він зробив у своєму щоденнику, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де він покуштував пекучого соусу з місцевих плодів.

Перець був привезений Колумбом в Іспанію разом з квасолею, тютюном та іншими екзотичними овочами. Спочатку його вирощували як лікарську рослину, але незабаром оригінальний екзотичний товар потрапив на кухню і став вживатися як приправа.

Капуста

Качанна капуста – одна з найдавніших овочевих культур, що вирощуються в Середземномор’ї і Південній Європі більше, ніж 4,5 тисяч років.

За одним з переказів, громовержець Юпітер, працюючи над роз’ясненням двох суперечливих висловів оракула, від страшного перенапруження обливався потом. Кілька великих крапель скотилися із чола батька богів на землю. Ось з цих крапель і виросла капуста.

Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту з солониною і бобами. А давньогрецький природодослідник і філософ, один з перших ботаніків давнини Теофраст в знаменитій праці «Дослідження про рослини» досить докладно описав три сорти капусти, які в ті далекі часи вирощували афіняни.

Стародавні греки і римляни взагалі надавали їй величезного значення, вважаючи її ліками, що виліковують практично всі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) віддав капусті досить багато місця в своїй енциклопедії теоретичної і клінічної медицини «Канон лікарської науки».

Редька і редиска

Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивування редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. З її насіння в Єгипті готували широко поширену в стародавньому світі рослинну олію, яку також виробляли і стародавні китайці.

З Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції і таким чином до Європи. У дні свят, приурочених Аполлону, греки приносили в дар до його вівтаря зображення трьох головних, за їхніми поняттями, коренеплодів – редьки, буряка і моркви.

Редиска – найближча родичка редьки, але походження її пізніше. Вважається, що редиска з’явилася в Середньовіччі в результаті селекції редьки.

Шпинат

У дикому вигляді шпинат росте в Передній Азії. Його культивування почалося, як прийнято вважати, в Персії. По Великому шовковому шляху він був привезений до Китаю, де в середині VII століття отримав ім’я «перського овоча».

У середземноморському регіоні перші відомості про вирощування шпинату виявляються в трьох арабських творах XI століття. Рослина була однією з найпопулярніших овочів арабського світу, якій присвячували спеціальні трактати.

Жителям християнської Європи (спочатку Сицилії та Іспанії) цей овоч став відомий не пізніше XIII століття. В середні віки вирощувалась форма шпинату із загостреними насіннями, до нашого часу практично забута. В Італії XV століття цей овоч розглядався як весняна зелень, яка прекрасно підходить для вживання під час Великого посту.

При французькому королівському дворі моду на цей овоч ввела італійка Катерина Медічі. Вона вимагала, щоб шпинат подавали до столу під час кожного прийому їжі. Саме в середині XVI століття в Європі набув поширення шпинат сучасного типу – без гіркоти, з широким листям і круглим насінням.

Буряк

Дикий буряк досі зустрічається в Ірані, на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, а також в Індії та Китаї.

За дві тисячі років до нашої ери буряк був відомий, але його не любили в Стародавній Персії, де вважали символом сварок і пліток, і в основному використовували як лікарську рослину. Лише за 800 років до нашої ери в гірських районах передньої Азії почали культивувати як овоч.

Вирощували його в Стародавній Греції. Символом сварок вважали буряк також стародавні римляни, але це не завадило їм внести його до числа найулюбленіших страв. Вони вживали в їжу не тільки корені, а й листя.

Римський імператор Тіберій наказав, щоб підкорені Римом давні німці платили данину у вигляді буряка, що сприяло широкому поширенню цього овоча на Рейні.

Кабачки

Кабачок родом з північної Мексики (долина Оахака), де спочатку в їжу вживалося тільки його насіння.

В Європу овоч потрапив в XVI столітті разом з іншими «чудесами» з Нового Світу. Спочатку вони вирощувалися в ботанічних садах.

У XVIII столітті італійці першими стали використовувати недозрілі плоди як їжу.

А тепер його широко застосовують в своїй кухні багато народів. Наприклад, кабачок часто зустрічається в середземноморській кухні. А жителі Провансу люблять фаршировані квітки кабачків.

Імбир

Походить імбир з країн Південної Азії. Сьогодні цей ароматний корінь вирощується в Китаї, Індії, Індонезії, Австралії, Західній Африці, на Ямайці, Барбадосі.

В середні віки продукт був завезений до Європи, де використовувався як прянощі і ліки. Зокрема, він вважався одним з основних засобів для профілактики чуми. Купці розповідали, що рослина росте на краю світу в країні троглодитів, які пильно його стережуть, тому ще більше піднімали і без того немаленьку ціну на чудодійний корінь.

На початку XVI століття імбир одним з перших був завезений до Америки і швидко там поширився. Його до цього дня використовують не тільки в кулінарії, але і в медицині і навіть косметиці.

Артишоки

Артишок був введений в культуру задовго до нашої ери. Батьківщиною артишоку вважають Середземномор’я.

Культивовані різновиди рослини стали вирощувати з XVI століття в Італії і Франції. В цей час він широко поширений в країнах Західної Європи, особливо в Італії, Франції, Греції, Німеччині, Великобританії, менше в США, Канаді та Латинській Америці.

Особливо популярним артишок став у Франції, де його площі щорічно займають понад 10 тисяч гектарів. Французи вже кілька століть демонструють прихильність до цієї рослини. У цій країні виведені  найкращі його сорти.

За матеріалами